Міофасціальний синдром
Міофасціальний синдром (МБС) – це захворювання неврологічного характеру, яке характеризується активним скороченням м’язів, що оточують хребет.
Сильний больовий синдром виникає через спазми, пов’язані з впливом на тригери – запалені ділянки м’язів розміром до 3 міліметрів. За відсутності лікування область локалізації розширюється та провокує збільшення рівня чутливості на інших ділянках.
Діагноз міофасціального синдрому ставиться переважно людям у середньому віці. У жінок спостерігається у 2-3 частіше, ніж у чоловіків. За різними оцінками, в Україні захворюванням страждає від 5 до 10% населення, що знижує якість життя та призводить до часткової втрати працездатності. Найчастіше «страждають» грудні трапецієподібні та підключичні м’язи.
Фактори, що викликають міофасціальний синдром
Основна причина розвитку міофасціального синдрому пов’язана з фактом перенапруги м’язів. У групі ризику перебувають спортсмени. Також патологія може стати наслідком факторів:
- хронічні захворювання хребта – остеопороз, остеохондроз, спондилоартроз;
- патології опорно-рухового апарату – сюди можна віднести плоскостопість, різну довжину ніг, асиметричність тазу тощо;
- неправильна поза, у якій людина змушена перебувати – до групи ризику відносять лежачих хворих і людей з роботою у положенні сидячи;
- повторення фізичних вправ на холоді, за умови низької температури – наприклад, повороти чи нахили тіла, інші однотипні навантаження;
- нестабільний психологічний стан – стрес, втома, напруга, тривожність;
- механічні травми – забиті місця, вивихи, переломи, розлади соматичного характеру;
- вторинні причини – зайва вага, неправильний спосіб життя, інтоксикація організму, нестача вітамінів, часте вживання алкоголю, інші шкідливі звички.
Три стадії міофасціального синдрому
Вирізняють три стадії міофасціального синдрому.
Перша стадія – несиметричне положення тіла, лікування не є необхідним.
Друга стадія – збільшення больового синдрому, який з часом не проходить.
Третя стадія – усунути спазми не можна, потрібна термінова консультація лікаря.
Слід сказати про форми розвитку захворювання: гостру, підгостру та хронічну. При гострій формі болючі точки стають активними, людина відчуває спазми поступово, вони збільшуються під час руху та навантаження. Підгостра форма передує гострій – у спокійному стані больовий синдром відсутній, але він з’являється у момент, коли пацієнт починає рух. Хронічна форма також називається латентною та характеризується наявністю легкого дискомфорту.
Ознаки міофасціального синдрому
Ознаки міофасціального синдрому класифікуються на первинні та вторинні.
Первинні ознаки є наслідком ураження м’язів. Вторинні ознаки розвиваються на фоні супутнього захворювання, в тому числі хвороби внутрішніх органів.
Клінічна картина включає біль, який характеризують, як глибокий та інтенсивний. Часто він локалізується у ділянці спини. М’язи, які уражені, слабшають. Людина скаржиться на зміну амплітуди рухів, погіршення координації, набряклість, «клацання» у суглобах. При натисканні уражена ділянка ущільнена. Додатково виникають такі ознаки, як загальна втома, безсоння, дратівливість, головний біль, запаморочення. В окремих випадках пацієнти скаржаться на шум у вухах, високе потовиділення, «мурашки на тілі». Температура тіла не підвищується.
Види тригерних точок
Тригерні точки в організмі людини можуть бути активними та латентними:
- Активні тригерні точки сприяють виникненню болю, як конкретної локалізації, так і у більш віддалених ділянках. За фактом розтягування м’язів біль посилюється. Він може формуватися у будь-якому місці, проте зазвичай це відбувається в окоруховому нерві.
- Латентні тригерні точки характеризуються виникненням болю виключно при натисканні на уражену ділянку. У віддалених місцях людина не відчуває дискомфорту.
Діагностика міофасціального синдрому
Діагностика міофасціального синдрому проводиться під контролем невролога та нейрохірурга. Перший огляд виконується методом пальпації. Лікар перевіряє наявність рефлексів, факт оніміння верхніх та нижніх кінцівок, поколювання та інші ознаки. Обов’язковим є проведення апаратного обстеження: рентген, УЗД, КТ, МРТ. Лабораторні дослідження допомагають виявити склад крові та сечі, дефіцит вітамінів, наявність гіпотиреозу, гіпоглікемії тощо.
Лікування міофасціального синдрому
Лікування міофасціального синдрому має бути комплексним. Головна мета в такому випадку – усунути патологічний процес напруги м’язів. Зробити це можливо за допомогою медикаментозної та фізичної терапії. У крайніх випадках проводиться оперативне лікування.
Пацієнту рекомендований тимчасовий відпочинок. Необхідно мінімізувати фактори, що сприяють розвитку захворювання. З метою усунення болю використовується гаряче обгортання на ті ділянки тіла, які уражені найбільше, розтягнення м’язів за допомогою вправ, лікувальний масаж, пластирі з блокадною дією. Крім цього, фізіотерапія включає акупунктуру, мануальну терапію, електрофорез, ударно-хвильову терапію, лікувальну фізкультуру (тільки у тих випадках, коли гострий біль відсутній). Надалі рекомендується вести активний спосіб життя, виконувати ранкову гімнастику, дотримуватися правильного харчування, режиму дня та відпочинку, відмовитися від шкідливих звичок тощо.
Лікування міофасціального синдрому в центрі Сила Руху
Кінезіоцентр Сила Руху надає допомогу пацієнтам, які мають порушення у функціонуванні головного та спинного мозку. Серед захворювань, з якими ми працюємо, є міофасціальний синдром. Основу лікування становить кінезіотерапія. Кінезіотерапія заснована на активній роботі з м’язами та суглобами людини. Силові рухи, які адаптовані під конкретного пацієнта, виконуються за допомогою декомпресійних тренажерів та еспандерів.
В результаті відбувається закріплення рухів на рефлекторному рівні, що відновлює баланс, обмін речовин та роботу опорно-рухового апарату. Важливим моментом є правильне дихання. Якщо у вас залишилися питання або ви хочете записатися на прийом, щоб змінити свій спосіб життя та усунути неприємні больові симптоми міофасціального синдрому, звертайтеся до кінезіоцентру Сила Руху – ми допоможемо вам у цьому швидко та за доступну ціну!